Вадим Меллер

1884 – 1962

З 1903 до 1908 року вивчав право у Київському університеті. Паралельно, з 1905 по 1908 рік навчався у Київському художньому училищі. У 1907 році публікував свої карикатури у газеті «Кіевская мысль».

У 1905 році відвідав Женеву, де брав уроки у приватній художній школі Франца Рубо. У 1908 році за рекомендаціями Рубо продовжив навчання у приватній школі графіки та малювання Хайнріха Кніра у Мюнхені. Там Меллер знайомиться з студентом Паулем Клеє та групою художників «Блакитний вершник» (Der Blaue Reiter). Після закінчення Київського університету, з 1908 по 1912 рр. він отримує художню освіту Академії витончених мистецтв у Мюнхені.

У 1912-1914 роках разом із Казимиром Малевичем, Сонею Делоне, Олександром Архипенком, Олександрою Екстер він брав участь у низці виставок (Салон де Індепендант, Весняний салон і Салон Д’Автоне). Його роботи виставляли поруч із Пабло Пікассо, Жоржем Бреке та Андре Дереном.

У 1921-1923 рр. – художник Театру ім. Т. Шевченка у Києві.

У 1922 р. Лесь Курбас запрошує Меллера до співпраці у нещодавно створений театр «Березіль». Меллер був головним художником «Березоля» 12 років (1922 – 1933 рр.). Тут поруч із іншими профільними студіями Меллер засновує Художню майстерню. Якби не завадили події 1930-х років школа української сценографії була б започаткована тут.

У виставах «Газ» (1923), «Рур» (1923), «Джиммі Гіґґінс» (1923), «Машиноборці» (1924), «Людина маса» (1924) він уводив елементи конструктивізму та експресіонізму на сцену. Його цікавила динаміка,

Багато хто вважає, що постановка шекспірівського «Макбета» з режисером Курбасом (1924) була кульмінацією його експериментальної фази й зробила Меллера лідером серед українських театральних художників.
Сцена була порожня, замість декорацій великі щити-екрани, на яких визначали місця дії – «Зала», «Поле» чи «Ворота до замку» тощо. Актори використовували лише найнеобхідніші предмети, грали в комбінезонах та плащах і самі були як геометричні форми.

За період «Березолю» Меллер з Курбасом та драматургом Миколою Кулішем здійснили також знакові постановки: «Народний Малахій» (1928), «Мина Мазайло» (1929), «Маклена Граса» (1933). В них сценограф досліджував сценічний ритм, конструкції, взаємозв’язок тіла та простору, форми та стилю.

Вадим також співпрацював і з іншими театрами, зокрема з театром Гната Михайличенка.

У 1924-1925 працював як художник кіно та книжковий ілюстратор. У 1925 отримав золоту медаль на Міжнародній виставці сучасного індустріального й декоративного мистецтва в Парижі. У тому ж році взяв участь у Міжнародній виставці театрального мистецтва в Нью-Йорку. Став членом Асоціації революційних художників України.

Після арешту та розстрілу Леся Курбаса та Миколи Куліша, Меллер продовжував працювати в Березолі до 1946 року, який було перейменовано у Державний театр ім. Т. Г. Шевченка.

Творчість художника радянського періоду значно відрізняється від того, що він творив з Курбасом.

За радянські часи Меллер навіть отримав звання Заслужений діяч мистецтв УРСР (1942).

У 1948 році Меллер став головним художником Київського театру музичної комедії, а з 1953 до 1959-го – головним художником Театру імені Франка

Утім, і в радянські часи він відстоював сценічний простір з єдиною концепцією, транслювавши головну тему вистави у «велику форму». В останні роки життя Меллера звинувачували у формалізмі, охрестивши «буржуазним космополітом».

Цікава література:

  1. Кучеренко З.В. Вадим Меллер. Київ, Мистецтво, 1975.
  2.  Вадим Меллер. Театрально-декораційне мистецтво. Живопис. Графіка. Каталог виставки творів. Київ, 1984.
  3. Пригоди авангарду: Вадим Меллер, Ніна Генке-Меллер, Ніна Вєтрова-Робінсон. Київ, Національний художній музей, 2004.  
  4. Ольга Петрова – Експресивний конструктивізм Вадима Меллера.

 

Вистави