Анатоль Петрицький

1895-1964

Учень Василя Кричевського в Київському художньому училищі. Він також навчався у студії Олександра Мурашка та у студії Олександри Екстер. 1916 року дебютував як театральний художник.

У 1918 р. стає головним художником Молодого театру на запорошення Леся Курбаса. На сцені Молодого театру оформлює «Драматичні етюди» за О. Олесем (1918 р.), в яких щоневперше для української сцени сценічний простір стає частиною драматичної дії вистави.

У виставі «Горе брехунові» Ф. Ґрільпарцера (1918 р.) звертається до стилістики комедії дель арте. Запропонована художником ігрова манера простору, предмети ставали ігровим майданчиком для акторів.

Простір спектаклю «Різдвяний вертеп» (1919 р.) унаочнював традиційну двоповерхову «вертепну хоромину» з двома рівними частинами: «небом» та «землею». Тільки діяли не ляльки, а живі актори, все виглядало гротесково.

 «Едіп цар» (1919 р.) демонстрував ще більше потребу Петрицького до узагальнення художнього оформлення вистави. Різнокольорові тканини і колони у виставі відразу давали передчуття трагедії.

Оскільки «Молодий театр» припинив своє існування у 1919 році, злившись з Першим театром УСРР (з 1937 р. – УРСР) ім. Т.Г.Шевченка, у 1919 році Петрицький долучився до заснування разом з Лесем Курбасом Української музичної драми – першого українського оперного театру. Тут мала відбутися перша прем’єра – опера «Тарас Бульба» М. Лисенка. Петрицький стилізував ескізи під українське давнє мистецтво: розмальовані кахлі й барокові козацькі портрети опрацював у гротесковому дусі. Робота тривала у напружених умовах, в той час влада у Києві змінювалася майже щодня. До Києва увірвалися денікінці, у приміщення Укрмуздрами втрапила бомба, розпочалася пожежа, у якій згоріли костюми, декорації й навіть ескізи Петрицького. Пізніше він відновить свою роботу.

Курбас і Петрицький у 1920 році разом створили новаторську синтетичну виставу «Гайдамаки». У виставі вирізнялося естетико-філософське  підґрунтя  та  інтерпретація  простору  в  мистецтві експресіонізму. «Бідні» декорації з сірої ряднини одягали сцену. Свити десяти жінок, так званих «десяти слів поета» були з такої ж матерії. Всі інші персонажі були одягнені в народний одяг, що позичався у костюмерній Лейферта. Яскраві персонажі виділялися на сірому тлі, сірі персонажі – зливалися з ним.

Пізніше Анатоль Петрицький використав цей прийом іще раз. У 1928 р. на сцені Харківської опери, де як головний художник театру він оформив оперу Джакомо Пуччині «Турандот».

Після «Гайдамаків» разом Курбас і Петрицький більше нічого не ставили. Петрицький був головним художником Першого державного драматичного театру УРСР й Української музичної драми у Києві. Займався художнім оформленням книжок і журналів. З 1944 року став народним художником СРСР. Утім, творчість митця радянського періоду значно відрізняється від його періоду авангарду.

Цікава література:

1. Анатоль Петрицький. Театральні строї : [альбом] (1929)

2. І. І. Врона. Анатоль Петрицький. Альбом. Київ, Мистецтво, 1968.

3. Д. Горбачов. Анатолій Галактіонович Петрицький. Монографія. (1971)

4. Анатоль Петрицький. Портрети сучасників. Альбом. Київ, Мистецтво, 1991.

5. Театральні строї та декорації. Анатоль Петрицький. Упор. Т. Лозинський та Т. Руденко (2012)

6. Т. Павлова. Carte Blanche Aнатоля Петрицького (2017)

7. І. Мелешкіна. Анатоль Петрицький та Оскар Шлеммер. Сценографічний конструктивізм (2021)

 

Вистави