Валентин Шкляєв

1895 — 1934?

Учень Вадима Меллера. 1923-1928 рр. працював в макмайстерні Мистецького об’єднання та театру «Березіль». Оформив як сценограф вистави «Нові йдуть» (реж. Ф. Лопатинський, 1923), «Жакерія» (реж.Б.Тягно, 1925), «Шпана» (реж. Я.Бортник, 1925). А також оформлював вистави зі своєю дружиною і однокурсницею Майєю Симашкевич: «Пошились у дурні» (реж. Ф. Лопатинський, 1924), «Бронепоїзд 14-69» (реж.Б.Тягно, 1928).

Зі спогадів учасника вистави «Пошились у дурні» Йосипа Гірняка про сценографію: «над сіткою були два помости, з яких можна було дістатися на трапеції, які долітали до середини сцени, а при відповідних рухах актори перелітали з одної трапеції на другу. На тих трапеціях молоді пари, перелітаючи, виспівували свої дуети, вели розмови, виконували відповідні циркові атракції. Сварки, суперечки й погоні одним за одним Кукси та Дранка відбувалися і на трапеціях, і по всьому приміщенні театру (сцена, заля глядачів)». Також М. Симашкевич та В. Шкляєв розробили специфічні клоунські грими й костюми, в яких домінували елементи конструктивно трансформованого українського народного вбрання.
Працював у театрах України. В Театрі ім. І.Франка оформив постановки «Мина Мазайло» 1929, реж. Г.Юра, «Ділок» 1929, реж. О Смирнов, О.Іскандер.
1930-1931 рр. головний художник українського театру «Жовтень» в Ленінграді. Мистецький керівник Д. Ровинський, режисери Є. Коханенко, О. Смирнов. У складі трупи: М. Братерський, Д. Гайдамака, О. Іскандер, Ф. Левицький, Є. Сидоренко, Ю. Шостаківська та ін. Серед вистав — «Гайдамаки» (за Т. Шевченком), «Запорожець за Дунаєм» (в обробці Остапа Вишні).
Залишається невідомою дата смерті художника. В деяких джерелах фігурує 1942 рік, але тоді не відомо, чим займався Шкляєв з 1931 по 1941 рік. Оскільки мистецького керівника та організатора театру «Жовтень» Дмитра Ровинського було заарештовано в 1931 році та розстріляно в Сандармосі в 1937 році, але довгий час датою його смерті вважався 1942 рік. Можна припустити, що Шкляєва так само було репресовано. Така сама вигадана дата смерті (1942) була і в біографії Леся Курбаса до відкриття архівів КДБ.

Цікава література:

1. Наталя Єрмакова. Мистецька доля і доля мистецтва. Частина перша

 

Вистави